<<
>>

Проблема геологічного часу

В геології є два поняття часу: відносний і абсолютний або відповідно відносна і абсолютна геохронологія. Відносний час показує, які шари порід утворились раніше чи пізніше по відношенню один до другого.

Поняття цього часу застосовують також при визначенні процесів, тобто які з них відбувались раніше, а які – пізніше (наприклад, при розгляді горотворчих або магматичних процесів чи формування річкових терас). У відносному розумінні часу можна пояснювати появу і вимирання певних груп тварин і рослин, зміну кліматів та інше.

Абсолютний час показує вік утворення гірських порід та прояв якихсь процесів у роках – тобто в астрономічних одиницях часу. Правда, цих астрономічних одиниць в геології може бути дуже багато: тисячі, сотні тисяч, мільйони, сотні мільйонів, мільярди.

Проблема відносної геохронології нерозривно зв`язана з історією виникнення і розвитку палеонтології та історичної геології.

Скам`янілі залишки скелетів тварин здавна привертали увагу дослідників. Їх наукове значення високо оцінили ще в Х ст. арабські вчені, в середньовіччі Леонардо да Вінчі, а в середині ХVІІІ ст. А.Вернер – професор Фрейбергської академії в Саксонії, М.В.Ломоносов, англійський інженер-будівельник Вільям Сміт та їх послідовники.

М.В.Ломоносову (1711-1765) належить велика роль в розвитку геології взагалі і історичної, зокрема. Він заслужено вважається основоположником науково-природничого матеріалізму. В праці “О слоях земных”(1757) він доказав безпідставність уявлень про “всесвітній потоп” і пояснив утворення осадочних порід у морських басейнах. Зміну життя впродовж різних періодів вчений пояснював послідовною ритмічністю наступу і відступу морів, пов`язуючи ці явища, в першу чергу, з віковими коливаннями суші.

До кінця ХVІІ ст. нагромадився великий матеріал по сучасних і викопних тваринах і рослинах. Цей матеріал був систематизований основоположником систематики – шведським натуралістом Карлом Ліннеєм.

Але тоді ще існувала думка, що цей порядок створений Богом (“Творцем”).

З початком ХІХ ст. пов’зано становлення палеонтології як науки. Її основоположниками вважають Ж.Кюв`є, Ж.Ламарка, А.Броньяра.

Ж.Кюв`є (1769-1832), вивчаючи залишки викопних тварин, встановив, що існувала зміна органічних форм у часі і що по мірі наближення до сьогодення, зростає схожість з нинішніми тваринами, а також те, що спостерігається зростання організації хребетних тварин. Але він був переконаний у постійності і незмінності видів і тому створив теорію катастроф, згідно якої зникнення і поява нових, більш досконалих тварин, за велінням “Творця” пов`язана з періодичними катастрофами і наступними актами “творіння”. Отже, Кюв`є був представником релігійного напряму в біології, хоч своїми працями сприяв зародженню еволюційної теорії.

Другий великий французький натураліст, зоолог і ботанік Ж.Б.Ламарк (1744-1829) вперше розробив послідовне, хоч і не позбавлене недоліків, вчення про еволюцію органічного світу від найпростіших до сучасних високоорганізованих тварин. Цей дослідник може бути названим основоположником зоології і палеонтології безхребетних. Будучи прихильником змінності видів, Ламарк вважав, що всі зміни в органічному світі відбуваються поступово, на протязі довгого часу і на основі законів природи. Він відхилив теорію катастроф Кюв`є і вважав, що хід життя на Землі ніколи не переривався, а поверхня Землі і умови життя на ній поступово змінювались і органічний світ, також змінюючись, пристосовувався до нових умов.

Основоположником палеоботаніки визнано Адольфа Броньяра (1801-1876), який розробив систематику рослинного світу далекого минулого нашої Планети.

Англійський інженер Вільям Сміт (1763-1839), по характерних викопних залишках організмів, співставляв одновікові шари осадочних порід у розрізах, що були віддалені на значні відстані один від одного, тобто він визначав вік шарів, застосовуючи палеонтологічний метод, і робив стратиграфічні кореляції. Крім нього до основоположників застосування палеонтологічного методу в стратиграфії відносять Кюв`є і Олександра Броньяра (батька А.Броньяра).

Велике значення для розвитку геологічних наук і палеонтології мала двохтомна праця англійського геолога Ч.Ляйелля (1797-1875) “Основи геології” (1830-1833). Він критикував вчення про катастрофи і з геологічних позицій довів, що рослинний і тваринний світ змінювався не катастрофічно, а у відповідності з довгими змінами навколишнього середовища. Теорія Ляйелля дала поштовх до подальшого розвитку еволюційних ідей, він також обґрунтував принцип актуалізму в геології: теперішнє є ключем до розуміння минулого.

Після встановлення значення викопних залишків для шкали геологічного часу до них різко зріс науковий інтерес, і вивчення їх пішло досить активно. З’явилися методи біостратиграфії.

Величезною подією у розвитку природничих наук, в тому числі і палеонтології, стала знаменита праця Ч.Дарвіна (1809-1882) “Походження видів” (1859). Він поставив всю біологію на наукову основу, довів змінність видів і успадкованість між ними та пояснив шляхи еволюції органічного світу. Дарвін довів також, що сучасний органічний світ є результатом складної еволюції, яка відбувалась упродовж багатьох мільйонів років, що процеси історичного розвитку органічного світу йдуть за законами змінності, спадкоємності і природного відбору.

Теорія Дарвіна змусила по-новому підійти до визначення відносного віку порід. У світлі нових поглядів, будь-який комплекс викопних повинен був розглядатися як певний етап розвитку органічного світу, якому треба знайти місце в філогенетичному дереві органічного життя. Стало зрозумілим, що потрібно вивчати час і місце появи і вимирання відповідних організмів та шляхи їх розселення.

Послідовники поглиблювали і вдосконалювали теорію Дарвіна. Видними еволюціоністами-палеонтологами після нього були Е.Геккель, Л.Долло, В.О.Ковалєвський, М.Неймайр, О.П.Карпінський, С.М.Нікітін, О.П.Павлов, К.А.Тімірязєв, Ю.О.Орлов і багато інших. Значний вклад у розвиток палеонтології і застосування її методів для встановлення віку осадочних порід внесли і вчені України серед яких відзначимо академіків М.І.Андрусова, О.О.Борисяка, П.А.Туктовського, Б.І.Чернишова, А.М. Криштафовича, М.І.Павлову, О.С.В’ялова та інших, про яких ми згадаємо у наступних темах.

Є багато прикладів, які говорять про те, що органічний світ за дуже тривалий час змінився мало і навпаки, що значно змінився за короткий час. Чітко установлено, що основні етапи еволюції органічного світу відповідають великим етапам історії Землі. Ці етапи створюють природні межі між стратиграфічними підрозділами і відповідними підрозділами геохронологічної шкали.

<< | >>
Источник: Лекції з геолгії.

Еще по теме Проблема геологічного часу:

  1. 1.1. Масштаб и история изучения проблемы стресс-коррозии (КРН)
  2. Проблемы изучения коммерческой номинации в лингвистике
  3. Социокультурная обусловленность обращения к проблеме идеального школьного учителя в американской педагогической мысли
  4. 1 ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ И ИСТОРИЯ ИЗУЧЕНИЯ ПРОБЛЕМЫ КРН НА МАГИСТРАЛЬНЫХ ГАЗОПРОВОДАХ
  5. Проблема выявления собственно церковнославянизмов и церковнославяно-русских полисемантов в идиолексиконе Вяземского: некоторые процедуры и результаты
  6. Химченко Алексей Игоревич. ИНФОРМАЦИОННОЕ ОБЩЕСТВО: ПРАВОВЫЕ ПРОБЛЕМЫ В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2014, 2014
  7. БОБРОВА Дина Александровна. СМИ И ПРОБЛЕМА ДОСТУПА К ИНФОРМАЦИИ О ДЕЯТЕЛЬНОСТИ СУДОВ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук. Ростов-на-Дону-2015, 2015
  8. ГАВРИЛОВА Юлия Олеговна. ПРАВА ВОЕННОСЛУЖАЩИХ, ПРОХОДЯЩИХ ВОЕННУЮ СЛУЖБУ ПО КОНТРАКТУ, НА СЛУЖЕБНЫЕ ЖИЛЫЕ ПОМЕЩЕНИЯ. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. МОСКВА - 2005, 2005
  9. Список литературы
  10. СОДЕРЖАНИЕ
  11. Основное содержание работы